Вчительки, яких я пам’ятаю

Я виріс у Донецьку і крім звичайної школи, завдяки моїй мамі, я ще закінчив музичну школу по класу скрипки.
До чого це я?
Я пам’ятатиму з великою вдячністю і любов’ю тільки двох вчительок:

Марія Степанівна Самойлюк, моя вчителька української мови та літератури і класна керівниця.
Завдяки їй, незважаючи на 99.99% російськомовне середовище, коли прийшов час, я відносно легко пригадав українську.
Саме завдяки Марії Степанівні я люблю свій український Донбас не менше ніж я люблю Київ або Львів.
Як взагалі склалася ії доля після окупації в 2014 році та чи жива вона я не знаю.

Роза Олександрівна Віленц, моя вчителька з музичної школи.
Ні, я не став відомим скрипалем, та завдяки скрипці я просто взяв акустичну гітару і почав грати, а потім так само легко взяв і електрогітару – мій музичний бекграунд це, у тому числі, ії заслуга.
Світла пам’ять!


Це може виглядати дивним що саме в День Києва я вирішив пригадати саме своє донецьке дитинство і своїх вчительок, але впевнений, без них я не був би тим ким я є зараз. Тож ДЯКУЮ!
І, звісно, вітаю тебе, мій любий Києве!